Уже не один рік ми відзначаємо  День української писемності та мови. Нетлінним скарбом століть, що передається з покоління в покоління є національна мова та література. Неоціненна її роль у становленні та збереженні нації. Особливо це стосується багатостраждального нашого народу, який чи не лише завдяки мові та вірі вцілів у буревіях історії на світовій політичній та й географічній картах.

       Мова — це важливий чинник самовизнання нації, надійна основа розвитку країни, загартована багатовікововю історією та відточена творчістю найталановитіших українських письменників. Саме мова є душею нації, її генетичним кодом, адже у її глибинах народилося культурне надбання, яким може пишатися український народ. Без рідної мови жодна людина не здатна почуватися повноцінною частиною свого народу, його історії та культури.

      У народі кажуть: “Скільки я знаю мов, стільки разів я людина”. Так, але опанувати скарбницями інших наук не може та людина, яка не знає своєї мови, її краси й багатства. Успіхи людини в житті, її взаємини з іншими членами суспільства значною мірою залежать від уміння спілкуватися. Мова — найважливіший універсальний засіб спілкування людей, до якого можуть входити, крім висловлення думок, почуття і волевиявлення.