Перше видання “Енеїди” вийшло без дозволу і відома Івана Котляревського. Зробив це за власні гроші конотопський поміщик Максим Парпура. Через це письменник своєрідно йому помстився і у третьому виданні описав Парпуру у пеклі:

“Якусь особу мацапуру

Там шкварили на шашлику,

Гарячу мідь лили за шкуру

І розпинали на бику.

Натуру мав він дуже бридку,

Кривив душею для прибитку,

Чужеє оддавав в печать;

Без сорому, без бога бувши

І восьму заповідь забувши,

Чужим пустився промишлять.”

Повністю «Енеїда» вийшла в світ після смерті Котляревського, в 1842 році. Цей твір є першокласним джерелом з українознавства, українського побуту та культури XVIII століття.

« Енеїда» заснована на сюжеті однойменної класичної поеми римського поета Вергілія. Складається з шести частин, на відміну від дванадцяти частин Вергілія. Написана чотиристопним ямбом.

Як і оригінал, сюжет описує пригоди троянського отамана Енея, проте І. Котляревський перелицьовує  його на український лад. В античному творі йшлося про мандри троянців, що прибувають з волі богів до латинських земель (пізніше Римська держава). У поемі І. Котляревського розгортаються такі ж події, збережені імена героїв, але українським автором закладений новий національний зміст: під виглядом троянців постають українські козаки, богів Олімпу — українське панство; усі реалії твору відбивають життя українського суспільства XVIII ст. після руйнування української «Трої» — Запорізької Січі.

Уся поема виражає духовний світ української людини. Троянці — носії рис національного характеру; вони сміливі, дужі, завзяті. Проте, на думку автора, українець ще й покірний: на острові чаклунки Цірцеї йому судилася доля вола.

А ось декілька фактів, які підкреслюють самобутність «Енеїди»:

• У творі органічно вжиті народні прислів’я, приказки, пісні. На щиті Енея Вулкан викував героїв українських казок (Телесика, Котигорошка, Івана-Царевича, змію, Жеретію). Царю Латину троянці дарують «килим-самольот», скатерть-самобранку, сап’янці-самоходи.
• Відгомін язичницьких вірувань предків: Еней перед подорожжю на той світ приносить жертву: ламає гілку з чарівної яблуні (прообраз дерева життя); троянці зустрічаються з мавками; у творі описані ворожіння і знахарство.
• Троянці ходять у гості з хлібом-сіллю; беруть участь у поминках, весіллях, родинах; бувають на вечорницях і досвітках, б’ються за правилами козацького штурхобочного бою.
• У поемі змальована українська природа: рослини, дерева, кущі (папороть, васильки, петрів батіг, конвалія, терен, шипшина, липа, дуб, сосна); тварини дикі і свійські (вовк, ведмідь, тхір, заєць).
• Відтворення традиційної української кухні: страв (свиняча голова з хріном, локшина, куліш, каша, пиріжки, ковбаса, борщ) і напоїв (горілка, пиво, слив’янка, узвар).
• Герої твору грають на бандурі, сопілці, скрипці, кобзі — найпопулярніших в Україні музичних інструментах; співають пісні про козаків; танцюють горлицю, санжарівку.
• Точне зображення деталей чоловічого (сорочка, каптан з китайки, шапка, пояс з каламайки, бриль, постоли, свита) і жіночого (кораблик, кунтуш, запаска, червоні чоботи) одягу. Зображуючи український костюм, автор захоплюється його естетичністю, зручністю, підкреслює народний смак.

В «Енеїді» зафіксовано близько 7000 слів. Найширше представлена етнографічно-побутова лексика: назви одягу, їжі, житла, хатнього інтер’єру, сільськогосподарських знарядь, народних ігор, назви спорідненості і свояцтва тощо. Характерною для мови поеми є багата синоніміка. Для прикладу,  синонімічний ряд дієслів із значенням «іти — ходити»:

волочитися, почухрати, попхатися, слонятися, причвалати, побрести, лізти, уплітати, прискочити, влізнути, шлятися, швен-дювати, мандрувати, приплентатися, чкурнути, покотити, пертися, скитатися, сунутися, пороснути, копирснути та ін.

Широко представлена народна фразеологія. Для прикладу, фразеологічний ряд із семантикою «зробити кому-небудь зле»:

зварити каші, наварити киселя, злити кулю, дати швабу, дати перегону, дати хльору, видавити олію, залити за шкуру сала, вкрутити хвоста, посадити на лід, учинити ярміз, наброїти біди.

Текст насичений приказками і прислів’ями:

«Біда не по дерев’ях ходить, і хто ж її не скуштував? Біда біду, говорять, родить. Біда для нас   — судьби устав! Еней в біді, як птичка в клітці; Заплутався, мов рибка в сітці; Терявся в думах молодець».

“Енеїді” І.Котляревського судилося стати епохальним твором, що посприяло суспільно-естетичній традиції, у нас трохи й запізненій, – засвоєнню народної мови як основної літературної. Із цього погляду “Енеїда” й справді стає твором не давньої, а таки нової літератури. Вона завершила в собі літературу давню й породила нову, отже, стала ніби своєрідним птахом Феніксом нашої літератури в час його згоряння та воскресіння.

Україна й сьогодні з великим задоволенням читає “Енеїду” І.Котляревського, де возвеличено наших людей – основного героя поеми, а особливо талановито оздоблену Анатолієм Базилевичем, де кожна сторінка (в ювілейному виданні) розкішно ілюстрована.

“Енеїда” І.Котляревського ввійшла в золотий фонд не лише української, а й світової культури. Краси й сили їй надала ще й чарівна музика Миколи Лисенка, який створив оперу за цією поемою. Її озвучив також і Лев Лопатинський. “Енеїда” органічно вплелася і в образотворче мистецтво українських художників. Вона живе разом з її автором, бо те, що служить народові, не вмирає.